Міста Туркменії. Туркменабад [draft]

Туркменабад – це друге за величиною місто Туркменії. Він розташовується на лівому березі річки Амударьи і є центром східної частини країни. Туркменабад має статус адміністративного центру Лебапского велаята. Довгий час місто було відоме під назвою Чарджоу. Туркменабад має давню історію, він має в розпорядженні багату історичну і культурну спадщину. Це місто багато в чому відбиває в собі традиції і культуру Туркменії, проявляючи гостинність по відношенню до гостей. Туркменабад і його околиці утілюють історію Чарджоуского краю, представляючи величезний інтерес для багатьох мандрівників.

Загальні відомості

Туркменабад – це місто з красивою назвою і цікавим минулим. Його історія більш ніж двотисячоліття здатна здивувати навіть байдужу людину. Туркменабад ніколи не виділявся чималими розмірами, великою кількістю населення, неймовірними пам’ятниками архітектури.

Проте, це усе не так вже істотно. Важливо, що це древнє місто, незважаючи на усі події, що відбуваються з ним упродовж тривалого часу існування, уміло гідно долати життєві труднощі, навіть прихід Чингисхана і його армії. Небагато змогли витримати ці нашестя, деякі зникли назавжди. Але тільки не Чарджоу. У цьому і є його відмінна риса – адаптуватися до умов, якими б суворими і непереборними вони не були. І навіть після монгольського лиха 13-го століття йому вдалося відродитися. Тому і виникає питання, в чому ж секрет його здатності до виживання. А ніякого секрету і немає, уся справа в тому, що має в розпорядженні Чарджоу.

Для міста сприятливим місцем розташування є природний перетин караванних доріг – маршрути, які тривалий час були каналом зв’язку між Європою і Азії, Сходом і Заходом. Саме із-за цього Чарджоу завжди служив місцем, необхідним для існування. Також для змучених дорогою подорожніх цей оазис в пустелі був куточком, де можна було сховатися від жари, зануритися в прохолоду і забути на якийсь час про дорогу.

Пізніше дороги Великого Шовкового Шляху були забуті. Але і це не розвалило місто. Він і зараз коштує, про нього знають і його пам’ятають. Багато загадок і таємниць зберігає в собі Чарджоуская земля, де багато що ще не відкрите і не досліджене.

Назва

Місто неодноразово перейменовувалося. Стара його назва – Амуль, починаючи з кінця 15-го століття і до 1924-го року, сучасний Туркменабад був відомий як Чарджуй. З персидського Чарджуй переводиться як “чотири канали”. У 1924-1927-му роках він був Ленінському (Ленінському Туркменським), з 1927-го по 1940-ій роки знову став Чарджуем, після був названий Чарджоу. З 1992-го по 1999-ій роки його офіційно називали Чарджев. А з 1999 року місто стали іменувати Туркменабад.

Населення

Туркменабад – друге за чисельністю населення місто Туркменістану після ашхабада. У нім мешкає 670 тисяч чоловік.

Клімат

Клімат в цьому місті Туркменії різко континентальний, сухий, з істотними добовими і річними коливаннями температур. Зима – тепла, а літо – спекотливе. Найвища середньомісячна температура зафіксована в липні (+32 С). Найхолоднішим місяцем є січень. Опадів випадає від 70 до 120 мм в рік, в горах – до 350 мм

Історія

Історія сучасного міста розпочинається з історії древнього міста Амуль, яке виникло в 3-м столітті до н.е. Своєю появою він зобов’язаний відомим дорогам Великого Шовкового Шляху, на перетині яких він і був. Між іншим, саме Амуль у минулому дав назву річці Амударье, назва якої означає як річка Аму. До цього річка називалася Окс.

У 1-4-х повіках Амуль був у складі Кушанского Царства, про що говорять мідні монети, які знайдені археологами на цій території. Після розпаду держави Кушанов Амуль став самостійним. Але це тривало недовго, і незабаром він став частиною Арабського Халіфату. Тоді за твердженням арабських істориків Амуль був культурним центром, з якого “вийшло багато учених”.

У 9-10-х повіках місто досягло подальшого розвитку завдяки розташуванню на перетині торгових шляхів. Пізніше він потрапляє в залежність від найбільшого тоді на Сході Хорезмского держави. Цей час можна вважати найзначнішим в історії Амуля, він досягає свого розквіту і розростається до великих масштабів.

Після настає 13-е століття, час труднощів і страждань. На територію Хорезма наступають завойовні армії під проводом Чингисхана. У 1221 році Амуль був захоплений штурмом і розорений. Але це не зупинило розвиток в місті торгівлі і ремесел.

На початку 16-го століття Амуль увійшов до підпорядкування узбецької держави, що з’явилася, на чолі з Шейбаниханом, а після до складу Бухарського Емірату. В цей час Амуль припиняє своє існування, і уся слава дістається новій назві міста Чахар-джуй (чи Чарджуй). Звідси бере початок і інше його ім’я – Чарджоу.

Бухарський Емірат, у складі якого було місто, був феодальною державою. Емір мав необмежену владу, яку підтримувало духовенство. Самим нижчим класом вважалися раби. В цей час Чарджуй був одним з центрів, де їх купували і продавали. В основному місто населяли купці і ремісники. Главою міста був бек – намісник бухарського еміра. Резиденція бека була глинобитною фортецею, яка була обнесена широким ровом з водою. Залишки фортеці збереглися, вони є цінним історичним пам’ятником і археологами там виявлені багато цікавих предметів.

У місті і в його околицях мешкали узбеки, а береги середньої течії Амударьи населяли туркменські племена. Найбільш численним було плем’я ерсари, яке осіло тут в другій половині 17-го століття. Туркмени займалися розведенням худоби і обробітком землі.

У другій половині 19-го століття Чарджоу був прикріплений до Росії. Це зробило істотний вплив на політичне, економічне і культурне життя міста і усієї Центральної Азії.

На берегах Амударьи були утворені нові поселення, що в майбутньому дозволило застосовувати річку для судноплавства. Пізніше з Турткуля до Чарджоу дійшов пароплав “Самарканд”. Потім почали прокладати залізничні колії, які дозволили рух по рейках від Каспію до Чарджоу.

У 1896 місто стали називати “Новий Чарджуй”. Від “Старого” він відрізнявся тим, що тепер в нім мешкало більше російськомовного населення, тоді як раніше його населення було з представників корінних національностей.

Після скидання влади еміра з приходом радянської влади в 1920 році була проголошена Бухарська Народна Радянська Республіка. У неї увійшов і Чарджуй. У 1924 році при проведенні в Середній Азії національного державного розмежування Чарджуй входить до складу Туркменської РСР. Пізніше Чарджоу починає розвиватися як індустріальний центр республіки. Нині Туркменабад – привітне місто з парками відпочинку і міським пляжем, які так подобаються відвідувачам.

Пам’ятки

Репетекский заповідник є піщано-пустинним заповідником, який організований в 1928 році. Він знаходиться в 70-и км на південний захід від Чарджоу в Південно-східних пісках Каракумів навколо станції Репетек. Доводиться найжаркішим місцем в Середній Азії. Заповідник був організований для того, щоб зберегти пустинний ландшафт з її твариною і рослинним світом, багато представників якого включені в Червону книгу.

Городище Амуль-Чарджуй – це розвалини фортеці правителя Амуля, які датуються 10-11-м віками. Розташовується недалеко від в’їзду до Туркменабад – всього в 10-и км.

У десятому столітті городище було великою квадратною глинобитною фортецею, оточеною широким ровом з водою, який служив перешкодою супротивникам у разі нападу. Кожна із сторін фортеці мала в розпорядженні свої ворота. Вони цілодобово охоронялися воїнами.

Усередині фортеці знаходилися площа, склади з продовольством, казарми, удома рідних і наближених бека, його палац. Була тут і в’язниця, яка була глибоким колодязем, де на дні терпіли ув’язнені. Із заходу і сходу фортецю оточували будинки торговців і ремісників. До сьогодення залишилися тільки деякі фрагменти фортеці, які і представляють зараз важливий історичний і археологічний пам’ятник.

В околицях Туркменабада є місто-музей Атамурат, де можна подивитися мавзолеї Аламбердара і Астана-баба. Вони є священними для багатьох вірян.

Мавзолей Алламбердара (Альмутасира) виступає частиною міста-музею Атамурат. Ця будівля побудована в 11-м столітті на території Північного Хорасана. Мавзолей виконаний в стилі архітекторів часів правління Сельджукидов і характеризується чималими розмірами, а також незвичайним дизайном фасаду. Фасад будівлі шикарно прикрашений декоративною кладкою з використанням різьбленої фігурної цегли. Портал немов виступає з основного об’єму будівлі. А чиста цегляна фактура усього інтер’єру додає мавзолею трохи строгий і урочистий характер.

Усередині мавзолею є одно приміщення з неправдивим надгробком – ніякого поховання ні поруч, ні під ним археологи не знайшли. Ймовірно, останки того, що колись було похоронене, перенесене в інше місце, але про цей нікому не відомий.

Мавзолей Астана-баба входить до складу міста-музею Атамурат. Він складається з мечеті і гробниці, які відносяться до 11-го століття. Тут іноді проходить “зиярат” – ритуал поклоніння тому або іншому святому, який здійснюється приїжджими паломниками. Достовірно нікому невідомо ким за життя був Астана-баба, але місце де мавзолей знаходиться є священним і приносить зцілення. Воно вважається особливою чашею ісламського святого Граалю, дотик до якого звільняє від бід і приносить довгождане полегшення. Число паломників тут росте щодня.

У комплексі “Астана-баба” також є мавзолеї Зейд-Али і Зувейд-Али. Про них була складена красива легенда. Вона розповідає про те, що колись у правителя Балха (середньовічного Хорасана) була прекрасна дочка Зувейда. Її видали заміж за намісника цих місць, але після весілля дівчина померла. Засмучений батько привіз кращих майстрів з Самарканду і Мерва, щоб звести на згадку про дочку красивий мавзолей. Але після завершення будівництва мавзолей рухнув. Знову побудовану будівлю здолала така ж доля, і так тривало три рази.

Батько тоді вже втратив надію, але якось уві сні до нього прийшов старець і порекомендував побудувати мавзолей з глини і води, які привезені з мекки. Засмучений батько так і поступив. У землю стали підмішувати глину, привезену з мекки, а воду з мекки вилили в колодязь, звідки брали її для будівництва. Так мавзолей був закінчений і після смерті правителя його тіло погребли в приміщенні, яке суміжне з усипальнею дочки. Вода в колодязі, з якого брали воду для зведення мавзолею Зейд-Али і Зувейд-Али являється святий.

Караван-сарай Даяхатин (Бай-Хатин) знаходиться на дорозі, яка веде з Амуля в Хорезм і є унікальним пам’ятником архітектури 11-12-го віків. Нині залишилися тільки великі розвалини караван-сараю з сирцового цеглини. Колись він був укріплений круглими вежами. Зведення, арки і куполи караван-сараю викладені з обпаленої цеглини. Стіни фасаду прикрашені цеглиною в оригінальному стилі. У деяких місцях залишилися рельєфні фрагменти текстів з іменами арабських халіфів Абубакра, Омара і Али.

З однією легендою пов’язано спорудження цього караван-сараю. У ній говориться про те, як одного разу багата людина запідозрила дружину в невірності. Але ніякої зради не було і людина пішла з будинку в одязі убогого дервіша. Його дружина тривалий час чекала повернення чоловіка. Щоб зробити його мандри в пустелі легше, вона побудувала великий і красивий караван-сарай. Цеглину для нього зробили в Мерве і до місця будови передавали по живому ланцюгу з рук. Серед робітників був і її чоловік, який після мандрувань повернувся в рідний будинок.

Сьогодні Туркменабад – це сучасне і сонячне місто, яке пам’ятає свою історію і з радістю чекає гостей.