Архіпелаг Шпіцберген – це прекрасна дика природа, старі шахти і білі ведмеді. Острови розташовані між 74° – 81° північної широти і 10° – 35° східної довготи. Вони тягнуться на 63 000 квадратних кілометрів. Норвежці називають Шпіцберген Свальбардом. “Свальбард” означає “холодні береги” і уперше згадується в ісландських рукописах дванадцятого століття. Близько 65 відсотків поверхні Шпіцбергена складають території, що охороняються, включаючи 3 природні заповідники, 6 національних парків і 15 пташиних заповідників. Найбільший льодовик Норвегії Аустфонна знаходиться на Шпіцбергені. Аустфонна – третій за величиною льодовиковий купол у світі, після Антарктики і Гренландії, з льодовиковим фронтом протяжністю в 200 кілометрів. Найбільші острови архіпелагу – Західний Шпіцберген, Північно-східна Земля, острів Баренца, острів Эдж, Білий острів і острів Принца Карла Форланда.
Шпіцберген нерідко іменують “Верхівкою Європи” – цей загублений в крижаних просторах Арктики гористий архіпелаг з численними загостреними горами і гребенями. Західні і північно-західні береги острова порізані затоками, що вдаються далеко в сушу в самий центр острова, розрізаючи його на дві частини.
Шпіцбергенський архіпелаг – своєрідний оазис в суворому Заполяр’ї. Йому властиві багато рис, які не характерні для таких високих широт: море, що не замерзає на деяких ділянках навіть в січні; дощ, що накрапує в полярну ніч, електричні вогні селищ. Існує повір’я, що в людини, що одного разу потрапила в Арктику, поселяється полярна “бацила”, що заражає його “невиліковною хворобою”, – любов’ю до природи і екзотики Півночі. Тисячі людей, втомлених від повсякденних турбот, напруги і стресу, потрапляючи сюди, переймаються красою і величчю цих місць, знаходять в собі нові якості і набувають нових інтересів.